Віталій ЛУКОВ: «Я хотів би, щоб вибори таки пройшли»

Источник публикации: 
Регіональні ЗМІ
Дата публикации: 
11.2017

Відповісти за відповідальність

 

Віталій ЛУКОВ: «Я хотів би, щоб вибори таки пройшли»

 

Другим заголовком до сьогоднішнього інтерв’ю можна взяти «Іще дещо про децентралізацію». Згадана тема небайдужа, мабуть, жодному українцю. У крайньому разі, має бути небайдужою. Бо саме зараз викарбовується один із засадничих постулатів подальшого історичного поступу молодої держави Україна. Назва йому - самоврядування.

Мабуть, зайве пояснювати суть нинішньої реформи. Вона всім добре відома: об’єднання громад у міцні осередки, більше повноважень і більше фінансів територіальним громадам. Але при цьому відповідальність за ефективність роботи теж мають нести чиновники на місцях, перекласти її на когось іншого вже не вдасться. І саме це «але» часто-густо стає каменем спотикання для місцевої влади.

Україна вже має певний позитивний досвід децентралізації. Не кажучи про прогресивний захід, який давно живе за принципами Європейської хартії місцевого самоврядування. Тож вчитися є в кого.

 

ВОЗНЕСЕНСЬК

 

Місто обласного значення.

Населення – 35,5 тисячі мешканців.

Загальна земельна площа - 2256 га.

Міський бюджет 2017 року – близько 300 млн грн.

Вознесенськ вирізняється активним залученням зарубіжних грантів та участю в різноманітних міжнародних програмах.

Переважна більшість проектів з розвитку міста втілюється за співучасті городян.

 

І як тут не поцікавитися справами найближчих сусідів. Хто як не вони підкажуть, надихнуть своїм прикладом, а може й застережуть від хибних кроків. Саме це стало метою наших відвідин сусіднього Вознесенська та зустрічі з його міським головою Віталієм ЛУКОВИМ.

 

- Віталію Дмитровичу, міста Южноукраїнськ і Вознесенськ багато в чому схожі: обидва мають обласне підпорядкування, приблизно однакову кількість населення, дуже близьке географічне розташування. Та за такої схожості у вознесенської та южноукраїнської міської влади, здається, складаються різні підходи до об’єднання громад. Тож ми приїхали, щоб подивитися, яким в реалії є шлях децентралізації, розпитати, як цей процес проходить у вознесенській громаді та головне – що він дає людям? Давайте почнемо з історії - як все починалося?

- Важкувато  згадати в деталях, але з перших місяців, коли з’явилася така можливість об’єднатися в громади, місто Вознесенськ неодноразово зверталось і в пресі, і у відкритих листах, і на сесії районної ради з пропозицією великого об’єднання: один район – одна громада з приблизно 60 тисячами населення, з великою земельною площею, з непоганими навіть на теперішній час внутрішніми дорогами, з кваліфікованим керівництвом міста і району при його об’єднанні. Лише на владі можна було б зекономити 7-8 млн грн, направивши ці гроші на розвиток громади, на ремонти тієї ж інфраструктури. На моє повне переконання, кількість чиновників у Вознесенську та районі сьогодні зашкалює. Тому можна було б спокійно скоротити десь 40% людей, звичайно ж, надавши їм іншу роботу, та відмовитись від дублювання функцій у місті і районі, яке існує сьогодні.

Та, на жаль, були якісь сили, які не дозволили створення однієї потужної громади. 

- Як по-Вашому, що стало причиною того, що ту ініціативу не підтримали? Не зрозуміли? Чи, може, були такі, хто не хотів втратити свою посаду?

- Причини різні. Хтось дійсно хотів, здається мені, ще хоч рік-два мати своє місце роботи. Та й інформація серед громад, на жаль, не поширювалася. Безпосередньо до сільських мешканців вона не доходила.

Та то в минулому. Сьогодні ж ситуація така. За законом місто Вознесенськ може звертатися з пропозицією про об’єднання лише до тих сільських рад, з якими ми межуємо. Це Бузька, Таборівська та Новогригорівська сільські ради. Бузьке і Таборівка нам відмовили – вони об’єдналися в одну окрему громаду навколо міста. На сьогодні вона є фінансово спроможною, оскільки поряд - кар’єри, сонячна електростанція. Але, знов-таки, це не заслуга людей, які там живуть.

Просто так тобі гроші ніхто не дасть. Європейці дуже часто дають гроші лише за співучасті громади

А чим винні мешканці віддаленого села, яке залишилось осторонь, що їм не пощастило? Вони зараз взагалі нікому не потрібні, викинуті. Мені боляче дивитися на таку ситуацію. І я  дуже вдячний Новогригорівській сільській раді, сільському голові та жителям Новогригорівки і Ракового, які нам повірили та відгукнулися на запрошення міста об’єднатися. Переконаний, що в складі об’єднаної громади у них гарне майбутнє.  Зараз навколо нас ходять великі гроші, їх потрібно уміти взяти. Для цього слід знати проектну діяльність та ще багато інших речей. В селах знайти відповідних людей важко. У Вознесенську ж вже створені та успішно функціонують такі структури. І ми раді будемо цим поділитися.

З іншого боку, на території цієї сусідньої громади розташовані очисні споруди міста, поряд є перспектива розширення нашого сміттєвого полігону. Я, наприклад,  напружений тією ситуацією, що склалася у Львові. Бо якщо на Львів ще звернуть увагу, то таке місто як Вознесенськ у аналогічній ситуації - коли в тебе немає території і від тебе всі відвернулися - нікому не буде потрібне, і ми матимемо самі тут думати, як вирішити цю проблему. Плюс там у нас розпочато будівництво сортувального і на перспективу, сподіваємось, сміттєпереробного заводу. Виходячи з того, що це вже буде територія однієї об’єднаної громади, все це робитиметься набагато швидше, динамічніше і результативніше.

- Навіть за всіх позитивних факторів, які Ви назвали, чи не доведеться досить благополучному Вознесенську утримувати сільську громаду своїм коштом?

- Не можна казати, що Вознесенськ буде витягувати Новогригорівку і Ракове. Я взагалі в риториці намагаюсь не чіпати питання хто сильніший, хто слабший. Ракове та Новогригорівка – села, які розміщені теж і вздовж річки Південний Буг, і вздовж державної траси. У них непогані школа, дитячий садок, гарна наповнюваність цих закладів. Ми проглядали економіку. В принципі, об’єднавшись, вони будуть отримувати ті ж доходи, що є, не менші. Але при спільному нашому житті у них з’являються шанси залучити від держави кошти на об’єднані громади. І, зрозуміло, в першу чергу ці кошти підуть їм, а не нам. Ми будемо однією громадою, і наш потенціал проектної діяльності перейде й на їхню територію. У них велика кількість невикористаних земель, де можна розмістити сучасні альтернативні джерела енергії. У нас дуже непогана роза вітрів. Вознесенськ уже зараз розпочав проектування та тендерні процедури для майбутнього будівництва власної комунальної електростанції на 2,2 мегавати.  Все це дасть шанс сільській громаді, в якій слабше з кадровим забезпеченням, вони це визнають самі, але є територія, є земля, є бажання щось творити.

Щодо Вознесенська, зараз ми стиснуті з усіх боків. Є проблеми надання ділянок під забудову для учасників бойових дій. Є проблеми з цвинтарями, з розвитком інфраструктури та туристичного напрямку. Коли ми будемо мати об’єднану громаду, ми отримаємо вихід до річки.  І це, знов-таки, шанс оживити той самий Південний Буг. Вознесенськ історично був центром торгівлі, перетином залізничного, річкового і автомобільного транспорту: тут торгували зерном, продуктами переробки сільгосппродукції. Нині додалися будівельні матеріали. Не використати такий шанс було б просто нерозумно. І якщо цей рух піде, це буде розвиток для всієї території.

Отже, ми виграємо тут усі.

- Чи весь депутатський корпус міста одностайний і чи всі підтримують таку думку?

- Ні. Десь третина, навіть трохи більше, була проти. Спочатку вони говорили, що це ми хочемо за рахунок села щось отримати, потім казали, що хочемо за рахунок міста підняти село. І в залежності від того, що більше подобалося вознесенцям, ту риторику й використовували.

Ключову роль тут, можливо, грав той факт, що за діючим законодавством України, об’єднання громад - це позачергові вибори. Можливо це напружувало депутатів. Та, слава Богу, знайшлася в міській раді більшість, і я вдячний цим людям за підтримку. Адже це для всіх ризик. І для сільського голови, яка могла б собі спокійно ще 2 роки працювати, отримуючи стабільну зарплату, і для депутатів, які розуміють, що знову потрібно іти на вибори. Ну, і для мене особисто. У моїй біографії це вже будуть треті вибори за останні п’ять років.

 - Якщо можна, дещо детальніше про фінанси. Скажіть, будь-ласка, який на сьогодні міський бюджет, і яким він буде у разі об’єднання? Чи матимете ви суттєву різницю? Бо ж об’єднані територіальні громади отримують право на більші відрахування.

Будь-який міський голова, чи той, хто йде на вибори, має розуміти, що прийде час, коли його не виберуть. Якщо так сталося, значить, ти щось робив не так

 - Міста обласного значення вже живуть за законом об’єднаних територіальних громад. Для нас не зміниться ні вид оподаткування, ні кількість податків, ні навіть їх обсяги. Щодо річного міського бюджету, він складає близько 300 мільйонів гривень. В порівнянні з минулим роком це становить 140%. Та мало це чи багато, сказати дуже складно. Адже  і повноважень нам передали багато.

Наприклад, є серйозна проблема з фінансуванням охорони здоров’я. Міська лікарня обслуговує Вознесенський район, а за деякими напрямками - пологи, оперативне втручання - ще декілька сусідніх районів, які в перспективі увійдуть до єдиного госпітального округу. Кошти ж виділяються в розрахунку на  населення Вознесенська. Комунальні послуги, капітальні видатки, поточні ремонти – все це виключно на плечах міста. І тому оті додаткові мільйони гривень, які ми могли б витратити на розвиток міста, йдуть на компенсацію того, що не доплатили нам сусіди за надані медичні послуги. Ми ж не можемо закрити лікарню і йти на якісь принципи. В тому, що чиновники не заплатили, люди ж не винні. Тут уже включається соціальна відповідальність. Хоч, на жаль, це дещо стримує темпи впровадження певних заходів, які хотілося б зробити в місті.

Тому ми шукаємо інші шляхи. За кошти міжнародного гранту – 800 тисяч євро – виконали тепломодернізацію лікарні. Та просто так тобі гроші ніхто не дасть. Європейці дуже часто дають гроші лише за співучасті громади. Старт ремонту дитячого інфекційного відділення та пологового будинку дали вознесенські підприємці. Ми організували для них благодійну «джинсову вечірку». І саме зібрані на ній кошти дали початок класному проекту - великій реконструкції лікарні.

Та до цього треба йти. З людьми треба спілкуватися. По-іншому в нас просто не можна. Тоді городяни все розуміють, і якщо в місті іде, наприклад, заміна водопроводів чи прокладка нового водогону, то це обов’язково за співучасті мешканців. 500 гривень з двору - нібито невеликі гроші, але й немалі. Та я знаю напевне, що мені вже не треба їхати, дивитися, як будуть прокладати той водопровід. Бо люди самі «викрутять мізки» майстрам, щоб було якісно.

Цим Вознесенськ відрізняється від багатших за нас міст. На відміну, наприклад, від Южного, Чорноморська чи сусіднього Южноукраїнська, де є стабільне державне виробництво з високими зарплатами і, відповідно, стабільними високими доходами в казну, нам, щоб залишатися на плаву, слід постійно думати і постійно рухатись. Для нас ці міста є зразком благоустрою. І коли ми намагаємось бути приблизно в такому ж стані, маючи на це вдесятеро менше коштів, мусимо активно діяти, у тому числі залучати гроші зі сторони та раціональніше використовувати ті кошти, що в нас є. Знаєте, як би це парадоксально не звучало, та для виховання у громади почуття господаря іноді чим бідніші – тим краще. Коли люди не забезпечені майже всім, легше з ними шукати виходи та вчитися разом виживати у ці складні часи.

Роль міського голови – це роль крайнього. Як би не склалося, він перший, хто несе відповідальність за все, що відбувається в місті. Тому фактично все залежить від нього

 

 

 

 

 

 

І саме завдяки такому пошуку та цілеспрямованій роботі Вознесенськ має і позитивні відмінності. Серед них, наприклад, електронне врядування - повний електронний документообіг ефективно працює в нас уже більше 5 років. Нині активно запроваджується Картка вознесенця, яка забезпечить низку пільг для соціально незахищених мешканців міста – знижки у магазинах, безкоштовний проїзд у громадському транспорті тощо. Триває формування електронної медичної бази пацієнтів нашої лікарні – її накопичення продовжується вже 13 років. Такою кількістю даних і таким їх обсягом, думаю, не може похвалитися жодне місто України. Навіть Вінниця, яка в минулому році виділила 16 мільйонів гривень на комп’ютеризацію медицини. У Вознесенську ефективно діє система  відеоспостереження: он-лайн постійно працюють 30 камер. Це дає можливість контролювати всі в’їзди-виїзди з міста, в разі потреби визначити номер автомобіля-порушника. Нині працюємо над тим, щоб встановити в різних, не центральних, місцях міста точки виклику поліції. Вознесенськ - єдине українське місто, яке стало учасником міжнародного проекту Smart City. Серед 50 міст-учасників – Сінгапур, Дубаї, Барселона, Тбілісі. Це приємно, але дуже відповідально. 

Усіма цими надбаннями та всім цим досвідом ми готові поділитися з новими членами нашої громади.

- Про досвід. Чи вивчав Вознесенськ передові напрацювання щодо об’єднання громад, які на сьогодні вже накопичено в Україні та за кордоном?

            - Якогось конкретного взірця, чий би досвід ми беззастережно взяли до впровадження, не маємо - у кожного свої умови. При цьому багато їздимо, багато читаємо. Сам підштовхую команду – щоб роз’їжджались і дивились. Зараз є дуже багато гарного та позитивного, що варто переймати.

- Які етапи в процесі об’єднання громад вже пройдено, які ще попереду?

- Ми пройшли всі етапи, крім виборів. Перше – це була ініціатива. Сесія міськради  мала її схвалити. До речі, мою ініціативу сесія схвалила лише з другої спроби. На першій не вистачило кількості голосів. Відверто скажу, я зустрічався зі всіма депутатами, ще раз пояснював свою позицію і, зрештою, одержав підтримку більшості. Далі рішенням сесії я отримав право від імені громади Вознесенська звернутись до сусідньої громади з пропозицією про об’єднання. Була сходка. Я прийшов до людей, розказав усе як є – і про переваги, і про ризики. Сусіди мене підтримали, і згодом ми мали рішення Новогригорівської сільської ради про погодження на початок процедури об’єднання. Потім були громадські слухання у Вознесенську. І там зал теж проголосував практично одностайно. Далі вже пішла підготовча процедура, розробка проектів рішень, експертизи облдержадміністрації та Кабміну. І останнє - ОДА звернулася до Центральної виборчої комісії, щоб призначили вибори в об’єднаній Вознесенській територіальній громаді.

І ось вже з весни чекаємо призначення виборів. На жаль, на сьогодні повністю не  виписана процедура об’єднання громад за участі міст обласного значення. Серед можливих варіантів – об’єднання без виборів. Та, чесно кажучи, я хотів би, щоб вибори пройшли. У іншому разі, матиму їхати в Новогригорівку, збирати громаду і питати, що будемо робити. Я не хочу просто обманути людей. Розумієте, коли я їх запрошував, була одна виборча процедура, зараз можлива інша.

- Не боїтеся програшу? Адже, зазвичай, електорат активно підтримує тих, хто прагне влади, і часто вже розчарований тими, хто її  обіймає.

Не можна думати виключно про себе. Я не хочу кидатися високими словами, та все ж має бути у чиновників загальнодержавна позиція

- Будь-який міський голова, чи той, хто йде на вибори, має розуміти, що прийде час, коли його не виберуть. Якщо так сталося, значить, ти щось робив не так. Іди займайся іншою справою, де в тебе, можливо, виходитиме краще. Якщо ж тебе вибрали - це черговий бонус у тому, що можеш іти далі вже обраним шляхом.

Ну як не боюсь?! Звичайно ж, переживаю, - сказати інакше було б нечесно. Тому, наприклад, що є досить багато речей, іноді непопулярних, які доводиться робити.  Та це стимулюватиме мене більше зустрічатися з людьми, пояснювати свої дії, чому саме так я вчинив.

Як приклад, зовсім недавно я прочитав у Інтернеті про відключення від електроенергії насосних станцій Первомайська, через що місто на тривалий термін позбавляється води. Тільки-но мене обрали міським головою, у нас весною цілий місяць теж була така проблема, бо мали великі борги за електроенергію. Зараз у нас тарифи економічно обґрунтовані, жодних боргів не маємо, водоканал працює спокійно, відповідно, люди мають комфорт. А ще рік тому мене викликали на мітинги: чому в Вознесенську така дорога вода та каналізація? Я говорив, що у нас вихід один - або висока вартість і вода є постійно, або дешева вода, та вона надається нерегулярно чи її зовсім немає. Тому що ми - мале місто, де складна система подачі води, де порівняно невелика кількість абонентів і їх висока територіальна розпорошеність у зв’язку з приватною забудовою. А це завжди дорожче, ніж у великих містах. Крім того, Вознесенськ має таку особливість: наш центральний каналізаційний колектор має довжину більше 10 кілометрів і сумарну висоту підйому трьох станцій майже 100 метрів. Для того, щоб піднімати всі нечистоти по трубі діаметром 400 мм на цю висоту потрібна величезна енергія. І у нас 2 шляхи - або носити відрами на очисну і дешево, або мати комфорт і платити дорого. 44 гривні – вода плюс каналізація – це дорого. Але люди зрозуміли, і вже другий рік ми живемо спокійно і з комфортом. І, дякувати Богу, наш уряд запровадив субсидії для тих, хто не може платити таку ціну.  

До чого я веду. Потрібно постійно бути в діалозі з громадою. Тоді немає чого боятися виборів.

- Абстрактно про особистості. Як Ви вважаєте, наскільки вагома роль особистості, зокрема, міського голови, у розвитку чи, навпаки, зволіканні процесу децентралізації?

- Роль міського голови – це роль крайнього. Як би не склалося, він перший, хто несе відповідальність за все, що відбувається в місті. Тому фактично все залежить від нього.

У процесі децентралізації ініціатором об’єднання може бути декілька джерел: міський голова, міська рада, громадськість. І от краще, щоб це був саме міський голова. Я поясню. У міського голови найбільший рейтинг, бо за нього на виборах проголосувало найбільше людей. З яким би  результатом він не переміг. Кожен депутат де-факто отримав десятки чи, може, сотні голосів, а за міського голову голосують тисячі. Тож він має і відповідальність брати на себе першим. А далі вже шукати спільну мову та переконувати депутатський корпус, вести діалог з населенням.

 - Чого можуть боятися очільники громад у випадку спротиву об’єднанню? Що не виберуть?

- Можливо, є й такі ризики. Людина відчуває, що недопрацювала, знає настрої населення. Проте, я не думаю, що це основна мотивація. Є таке поняття, я навіть його до себе можу застосувати, як природна лінь. Та це треба щось робити! Потрібно знову пройти якийсь шлях, можливо, через якісь неприємності, через, скажімо так, вихід з колії. А це не кожному зручно, не кожному цікаво.

У міського голови, як і в будь-якої людини, свій склад характеру, свій стиль життя і роботи. Хтось любить іти в колії, стабільно, а комусь цікаво спробувати щось нове і прогресивне.

Свою роль можуть відігравати й особистісні стосунки. Та все це має відходити на другий план, коли вирішується доля громади, питання її розвитку. Наприклад, у мене досить непрості стосунки з народним депутатом Олександром Лівіком. І він це знає, і я це знаю. Складні стосунки. Але якщо він приніс у місто ідею збудувати комунальну сонячну  електростанцію, ми співпрацюємо. Це буде комунальне підприємство, яке зароблятиме певний прибуток і місто від цього щороку отримуватиме від 5 до 7 мільйонів чистого доходу. Значить, працюємо. А все особисте відкладаємо.

- Що б Ви порадили чи що побажали тим очільникам громад, які сьогодні лише стали на шлях об’єднання громад, або ще вагаються?

- Нічого радити не буду! Це було б нечесно. Колись я й сам отримував поради від сусідів, і  сприймаються вони, повірте мені, не дуже приємно.

Кожен сам обирає свій шлях. Єдине що скажу: треба прислухатися до тих, з ким і для кого ти працюєш. Порада це, побажання чи власний досвід – вирішуйте самі. 

            - І наостанок. Припустімо, що у Вознесенській об’єднаній громаді пройшли вибори і Ви перемогли. З чого почнете?

- Я би сказав не почну, а продовжу. Все, що сьогодні в роботі, всі проекти, всі задумки. Бо якщо все складеться саме так, це означатиме, що той напрямок, за яким ми жили і живемо, вірний. А отже, треба йти далі. Всі залучені  внаслідок об’єднання кошти мають піти на громаду, яка приєдналася до нас, яка нам повірила. Це перше. Друге – не ділити все на наше і не наше. Все буде наше, і до цього потрібно буде дійти з часом. 

Іще хочу сказати ось про що. Об’єднаються Вознесенськ з Новогригорівкою. І залишаться десь там оті покинуті села, про які я говорив на початку. Що їм, тим бідним людям, робити? Як жити і як викручуватись? Фактично їх викинули, бо вони малодохідні. Тому, я думаю, Вознесенськ і надалі ініціюватиме об’єднання громад. Не дивлячись на те, що це дуже складно і не дуже зручно. У нас розшириться межа і ми будемо звертатися ще, мінімум, до однієї сільської ради – села Вознесенське, пропонуючи їм об’єднатися. 

Ви запитаєте: навіщо мені потрібна ця морока?! А я відповім. Не можна думати виключно про себе. Я не хочу кидатися високими словами, та все ж має бути у чиновників загальнодержавна позиція.

Є люди, які з тих чи інших причин не можуть впливати на своє майбутнє, крім того, що багато працювати. Але ж хтось може «вбиватися» на роботі, а умов росту не буде. Чим одні мають бути щасливіші за інших? Є дуже гарний філософський афоризм: «Зірвати яблуко здатен кожен, та не кожен може це зробити, бо все залежить від того, в кого який стільчик під ногами». Комусь Бог чи природа дали більший стільчик, комусь менший. І ми як влада, маємо оті стільчики підставляти. Тим, хто теж тягнеться до яблука. І якщо ти вже береш на себе такі функції і таку відповідальність, маєш за неї вповні відповідати.

Галина МЕДВІНСЬКА,

Южноукраїнськ